Наші емоції та вміння керувати ними
Шановні батьки!
Як часто ми вимагаємо від дітей бути слухняними, виконувати завдання, навчатися, не завжди зважаючи при цьому на їх емоційний стан. Однак навіть з власного досвіду нам відомо, як непросто буває слухати і чути, бути зосередженим і раціонально мислити коли в нас вирують сильні й бурхливі емоції.
Як же з ними впоратись? Заперечувати дитячі емоції – не вихід, оскільки вони цілком реальні, ми це усвідомлюємо коли самі їх відчуваємо. Варто навчитись їх приймати і розуміти їхні підказки для нас, а також керувати ними, освоївши навики саморегуляції та навчити цьому дітей, котрі зазвичай моделі своєї поведінки виносять із сім’ї.
Пропоную Вашій увазі уривки з книги «Спілкування з дитиною в малюнках», де у доступній і цікавій формі розказано про емоції, зокрема дитячі емоції, та про механізми взаємодії з ними.
Дитячий мозок. Як заспокоїти емоції?
Коли в дитини вирують емоції – мислення не працює, тому нотації від дорослих у цей момент не є ефективними, а тільки ще більше розбурхують найдавнішу емоційну частину мозку дитини – «мозок ящірки» (лімбічна система головного мозку), яка будь-який напад чи домінацію сприймає як загрозу.
Тож спершу треба заспокоїти дитину, а вже потім, коли у спокійному стані вмикається мисленнєва частина мозку – говорити, вчити, виносити уроки тощо.
Як заспокоїти «ящірку»?
Передусім має значення невербальна комунікація. Тут не так важливо, ЩО говорить дорослий, але важливо ЯК він це робить, яким тоном, у якій позі. Дорослий має продемонструвати, що він не нападає, а прагне підтримати, допомогти вирішити ситуацію. Для цього, звісно, дорослому варто зберігати спокій.
Дорослі й діти мають право на всі емоції. Але важлива форма.
У кожної емоції є своя причина, і варто вирішувати сааме її, а також на власному прикладі показувати дітям, як проявляти емоції в безпечній формі, ділитися ними, а не заперечувати чи забороняти.
Дитина відкрита і спонтанна, за кожним її проявом ховаються життєво важливі потреби, які не завжди легко зрозуміти навіть близькій людині. Це стосується і агресії дитини. Вона злиться, б’ється і лається не тому, що погана. Так вона справляється з фрустрацією – станом, коли щось йде всупереч з її потребами та очікуваннями. Людська психіка влаштована таким чином, що наші емоції виникають спонтанно, поза нашим бажанням. Ми не можемо змусити себе не відчувати злості, смутку, образи. Кожне наше почуття є голосом підсвідомості. Воно тихо шепоче, а іноді голосно кричить про потреби. Тому важливо почути емоції, а не придушити їх, як свої, так і дитячі.
За дитячою агресією стоїть бажання домогтися того, що дає безпеку, любов, увагу. Ми часто помічаємо незрілу поведінку і рідше розуміємо, що ховається за нею.
Незрілі дитячі емоції, спалахи гніву, істерики – це адаптація дитини до обмежень світу. Вона пізнає свою силу і кордони, бореться з усіх сил, щоб домогтися свого, але іноді стикається з неможливістю щось змінити. У цей момент дуже важливо, щоб поруч опинився дорослий, здатний допомогти дитині пережити лють, а потім смуток і марність.
Якщо батьків карали, соромили, відкидали в їх дитинстві за гнівну поведінку, їм буде вкрай складно витримати істерики і агресію своїх дітей. Коли вони були дітьми, то самі не отримали досвіду підтримки і не дуже розуміють, як надати її своїй дитині.
Батьки вчать малюка справлятися зі своєю агресією, зокрема допомагаючи усвідомити її: «Я бачу, що ти злишся. Здається, ти розсердився». І тоді дитина пов’язує свій стан з назвою емоції і знає, як надалі позначити свої почуття.
Добре, коли діти можуть чітко висловити те, що переживають: «Я дуже злюся! Мені так не подобається! Я засмучений!». Даємо можливість дитині проговорити свої емоції; якщо цього не досить, нехай вона покаже тілесно, як злиться: потупає ногами, як ведмідь, поричить, як лев, пошипить, як змія. Для зміцнення таких навичок, радіючи, грайте з дітьми в сім’ю диких тварин, які із задоволенням виявляють свою силу-агресію.
Важливо, щоб дитина не лякалася своєї агресії, не боялася вашої реакції на її злість, а могла висловити емоцію безпечним чином. Агресія – це енергія, і поки їй не дати тілесний або вербальний вихід, раціональна частина мозку не увімкнеться. Дитина не почує наші доводи, поради, розумні слова, поки не заспокоїться її емоційний мозок. А умиротворює дитину наша спокійна присутність поруч, коли ми разом проговорюємо почуття і шкодуємо про те, що сталося. Або перебуваємо поряд, не змінюючи свою заборону щось робити, спокійно наполягаючи «ні, на жаль, це неможливо», і не забороняємо дитині сумувати через це, зрештою вона приймає факт заборони і заспокоюється.
Тільки в емоційному спокої можна обговорити ситуацію, пошукати нові рішення і про щось домовитися.
Злість – це нормально. Але в безпечній формі.
Злість – це нормальна людська емоція.
І якщо її забороняти чи приховувати – вона нікуди не подінеться, а лише накопичиться і потім від найменшої дрібниці вибухне.
І все ж, є неприйнятний спосіб вираження злості (наприклад, агресія та особисті образи) та прийнятний – зокрема, шляхом проговорення своєї емоції, пояснення її причин.
Злість відчуває будь-яка людина, коли її потреби не задовольняються, плани руйнуються, а межі порушуються.
Батьки – теж люди і цілком природно, що вони інколи відчувають і злість, і роздратування до дитини.
Погано, коли батьки перекладають відповідальність за своїе моції на дитину та звинувачують її у своїх негативних почуттях. Слова «Ти мене злиш, дратуєш, зводиш з розуму» – це звинувачення дитини.
Говорити про свої емоції батькам та педагогам варто у формі «я-повідомлень»: «Я злюсь», «Я серджусь», а не «Ти мене злиш», «Ти мене виводиш з себе» тощо. Тоді дитина вчиться розуміти та поважати почуття інших та не відчувати провини за емоції інших людей. А дорослі несуть відповідальність за свої емоції і на власному прикладі вчать цьому дітей.
